Meconomica зустрілася з засновниками берлінського міського саду «Сади принцес» (Prinzessinen garten), що на Моріцплац. Спілкувалися про просвіту у вирощуванні їжі для берлінців, екологічно раціональне садівництво та ідеї трансформації міських просторів.

Meconomica: У 2009 ви розпочали трансформацію простору і перетворили його у город серед міста. Задум полягав у можливості легко виростити овочі просто у контейнерах?

Кріс, садівник: Взагалі, концепція полягає в тому, що сюди може прийти будь-хто та вирощувати для своїх потреб те, що забажає. Хоча це й мудрована справа. Нам все одно, звідки ви — з іншого району чи навіть з України. Тут люди з усього Берліну. Це вид спорту для цілих сімей, які приходять сюди щосуботи.

Роберт Шоу, співзасновник: Це проект, який можливий за участю спільноти зацікавлених людей. Це як лабораторія — ти робиш експеримент, і ніколи не знаєш чим це закінчиться. Але ти дієш. І це ефективний спосіб підтримки комунікації один з одним, де ти можеш спілкуватися та обмінюватися досвідом та знаннями, поки щось робиш у садочку. Це не ринок — все потрібно робити самому, аби зрозуміти процес вирощування.

Meconomica: Скільки людей тут працює?

Роберт: Нас відвідує близько 50 тисяч чоловік на рік. Половина з них — відвідувачі наших ресторанів та кафе — місць відпочинку. Маємо 500 волонтерів, для них ми вдвічі знижуємо ціну на овочі. Ще 90 чоловік працює в садку.

Втім, наша діяльність — не лише садівництво. Ми організовуємо заходи, для яких вимушені орендувати приміщення. На повній зайнятості в нас працює 25 людей, в адміністрації — лише троє.

Meconomica: У найбільших містах світу існують мережі людей, що вирощують овочі. Скажімо, у когось є капуста, а у вас вродили томати. Чому б не обмінятися надлишком? Яка економічна модель «Садів принцес»?

Роберт: Третина вирощеного йде в наші кафе та літні ресторани. Ще третина — на навчальні проекти.

Третину прибутку дають лекції, тури по урбан-гардену, а також написані нами книги.

Комерція — не головне. Сади Принцес — це, швидше, соціальний та навчальний задум. Адже у городян немає уяви про вирощування їжі. Наприклад, школярі вражені, що томати не з'являються відразу стиглими, а морква поступає в супермаркет не у пучках, а її витягають з землі дуже брудною. Діти, яких ви зустріли сьогодні тут — школярі, які отримали завдання написати твір про город.

Навіть смішно, що за рік у нас виростає більше 500 культур, і ми досі не капіталізуємо на цьому. Якщо поставити мету, то наші продукти стали б найбільш конкурентними на ринку.

Є тут і супутні послуги, такі як воркшопи для велосипедистів. Хлопці, що з нами співробітничають — справжні майстри своєї справи. Наприклад, раз на тиждень вони вчать як ремонтувати свій байк.

Гурток «Зроби сам» навчає робити меблі з матеріалів, які мають йти у переробку. Ось, наприклад, шкільні дошки. Ми використаємо їх на потреби урбан-гардену — їх надала компанія, що замінювала старі дошки у школах.

Ще є майстер-класи з кулінарії, де можна навчитися готувати їжу без відходів. У Німеччині викидається сила-силенна продуктів, ми ж показуємо, як готувати безвідходно.

А ще у нас є бджоли.

Meconomica: Оце ж пак! Як бджолиний бізнес може існувати посеред міста?

Кріс: Гадаю, рух бджільництва активний по всій Європі з тієї причини, що міські бджоли здоровіші за «провінційних». Адже ж у місті немає пестицидів та агрохімікатів. А в сільських місцевостях висаджується ціле поле монокультури, наприклад, рапс. За 4 тижні його збирають, і квітуче поле для бджіл перетворюється у пустелю.

Meconomica: Багато меду збираєте?

Кріс: Минулого року було близько 100 кілограм — тоді нам пощастило.

Meconomica: А скільки овочів?

Кріс: Колись ми рахували, але зараз ми не ведемо підрахунку. Насправді ми вимушені ще й докуповувати продукти для свого ресторану. Адже третину овочів тут люди вирощують для своїх потреб.

Meconomica: Де ви докуповуєте органічні продукти для ресторану?

Кріс: З органічних ферм та CSA (Cooomunity Shared Agriculture) — спільноти, що підтримує сільське господарство. В наших ресторанах продається лише вегетаріанська їжа — м'ясо буде дорогим. Адже концепт Prinzessinen garten має бути не лише наближеним до місцевої їжі, а й дружнім до гаманця. В Берліні не виробляють тільки олію. Решту інгредієнтів, як то молоко, яйця можна завжди купити у місцевих фермерів.

Meconomica: Американський журнал «Modern Farmer» у своєму матеріалі «Насіння як постапокаліптична валюта» писав про рух банків насіння. Засновники руху стверджують, що насіння сьогодні — валюта, яка цінніша за гроші. Як ви ставитесь до такої ідеї і такої «валюти»?

Кріс: Ми також вирощуємо насіння. Чим більше рослин вирощується, тим більше у них шансів зберегтися. Погляньте на фото старого Берліну — на них ви побачите безліч фруктових дерев. Після II світової війни було розповсюджено городництво, а зараз зникло 75% видів овочів.

Нашою діяльністю переймаються такі гіганти з вирощування насіння, як, наприклад, Monsanto. Вони хочуть, аби на кожному городі були ГМО-культури. ГМО — це не оригінальна рослина, а продукт генної інженерії. Рослини, які ростуть тисячі років, розмножуються самі. Тоді як інженери вживлюють у них гени-кілери, які зупиняють розмноження і роблять рослину безплідною — без насіння.

Якщо людство вирощуватиме такі рослини, то фермери вимушені будуть купувати його у виробника.

Meconomica: В Берліні є компанія ECF, яка налагоджує вирощування овочів у контейнерах на даху. Що ви думаєте про майбутнє цієї індустрії? Чи увійде в моду вирощування овочів вдома?

Роберт: Не існує жодного фермерського господарства, яке може бути самостійним та прибутковим, як у США. В жодній європейській країні харчова продукція не є такою дешевою, як в Німеччині. Є багато причин, чому ціна низька, одна з яких — державне субсидування аграріїв. Все виробництво давно поставлено на конвейер, все можна купити місцеве, за виключенням, можливо, борошна чи цукру.

Тут дешеві овочі, але у деяких регіонах, як то Африка, люди не можуть собі дозволити якісну та доступну їжу. Тому міське садівництво — це просто спосіб виробництва їжі.

Але у Західній Європі подібні проекти існують для навчання. Це, скоріше, стиль життя, ніж виробництво, що в принципі не дуже правильно.

Автор: Віталій Дяченко

Шукаєш більше цікавих історій про місцеву економіку? Підписуйся на Facebook